Багато подружніх пар стикаються з податковими питаннями, коли нерухомість одного з них вносять до спільного майна. Це стосується насамперед випадків, коли один із подружжя придбав нерухомість ще до шлюбу, а згодом вирішив розширити спільну власність подружжя (wspólność majątkowa) на цей об’єкт. Тоді постає питання, чи створює такий правочин обов’язки з податку на спадщину та дарування для другого з подружжя. Підприємцям ми ведемо бухгалтерію фірми – також тоді, коли нерухомість подружжя використовується в діяльності.
Це питання потребує детального аналізу польського сімейного, цивільного та податкового права, щоб однозначно визначити правові й податкові наслідки таких дій. Ключове — зрозуміти різницю між договором про розширення спільної власності подружжя і договором дарування, бо саме ця різниця вирішує, чи виникають податкові обов’язки.
Розширення спільної власності подружжя на нерухомість, що є особистим майном одного з них, не оподатковується податком на спадщину та дарування. Це правочин, окремий від договору дарування, і регулюється іншими нормами
Правові засади майнового режиму подружжя
Щоб зрозуміти механізм внесення нерухомості до спільного майна, спочатку слід розглянути норми, що регулюють майновий режим подружжя. Згідно зі статтею 31 § 1 Сімейного та опікунського кодексу (Kodeks rodzinny i opiekuńczy), з моменту укладення шлюбу між подружжям у силу закону виникає спільна власність, яку називають законною спільністю. Вона охоплює все майно, набуте під час її існування обома з подружжя або одним із них, і утворює спільне майно.
Усе майно, не охоплене законною спільністю, залишається особистим майном кожного з подружжя. Це розмежування має засадниче значення для розуміння того, як право власності переходить між різними видами майна подружжя.
Законна спільність виникає автоматично з моменту укладення шлюбу та охоплює все майно, набуте під час її існування. Майно, набуте до шлюбу, залишається особистим майном кожного з подружжя
Стаття 33 Сімейного та опікунського кодексу детально визначає, які складові належать до особистого майна кожного з подружжя. До цієї категорії належить насамперед майно, набуте до виникнення законної спільності, тобто до укладення шлюбу. Крім того, особисте майно охоплює предмети, набуті в порядку спадкування, заповідального відказу або дарування, якщо спадкодавець чи дарувальник не вирішив інакше.
Важливою частиною особистого майна є також майно, набуте в обмін на складові особистого майна, якщо спеціальна норма не передбачає іншого. Це правило забезпечує, що особисте майно зберігає свій характер навіть тоді, коли його перетворюють чи обмінюють на інші активи.
Зміна майнового режиму
Подружжя не обмежене лише законним режимом спільної власності. Згідно зі статтею 47 § 1 Сімейного та опікунського кодексу, воно може укласти шлюбний договір у формі нотаріального акта, який дозволяє розширити або обмежити законну спільність, а також встановити роздільність майна або роздільність майна з вирівнюванням набутого.
Шлюбний договір можна укласти як після, так і до укладення шлюбу, що дає парам значну гнучкість у формуванні майнового режиму. Це особливо важливо при внесенні нерухомості до спільного майна, бо дозволяє формально врегулювати правовий статус конкретних активів.
Шлюбний договір має бути укладений у формі нотаріального акта і може бути складений як до шлюбу, так і під час нього. Він дозволяє змінити законний режим спільної власності відповідно до потреб подружжя
Коли подружжя вирішує перенести актив з особистого майна одного з них до спільного майна, потрібно відповідно розпорядитися цим особистим майном. Цей процес вимагає належної правової форми та свідомих дій обох сторін, щоб забезпечити правову чинність такої дії.
Розмежування розширення спільності та дарування
Ключовий елемент податкового аналізу — розуміння відмінностей між договором про розширення спільної власності подружжя і договором дарування. Хоча ці два правочини можуть начебто призводити до схожих економічних результатів, вони регулюються різними нормами й мають різні правові та податкові наслідки.
Договір дарування, згідно зі статтею 888 § 1 Цивільного кодексу (Kodeks cywilny), — це договір, за яким дарувальник зобов’язується безоплатно надати щось обдарованому за рахунок власного майна. Суть дарування — надання майнової вигоди без еквівалента, найчастіше шляхом переміщення певного блага з майна дарувальника до майна обдарованого.
Дарування — це правочин, метою якого є надання майнової вигоди без еквівалента. Надання має збагатити обдарованого, а зобов’язання дарувальника має бути задумане як безоплатне
Щоб правочин визнали даруванням, він має відповідати певним умовам. По-перше, дарувальник повинен заявити про дарування, а обдарований — про його прийняття. По-друге, правочин має полягати в безоплатному наданні дарувальником за рахунок свого майна на користь обдарованого.
Згідно зі статтею 890 § 1 Цивільного кодексу, заява дарувальника має бути зроблена у формі нотаріального акта. Однак закон передбачає виняток: договір дарування, укладений без дотримання цієї форми, стає дійсним, якщо обіцяне надання виконано. Цей виняток не допомагає щодо нерухомості — договір, що зобов’язує передати право власності на нерухомість, і договір, що передає це право, потребують форми нотаріального акта (стаття 158 Цивільного кодексу).
Перелік дій, що підлягають оподаткуванню
Підставою для визначення обов’язків з податку на спадщину та дарування є стаття 1 частина 1 Закону про податок на спадщину та дарування. Ця норма встановлює закритий перелік правочинів, що підлягають цьому податку, і охоплює набуття фізичними особами права власності на речі, що перебувають на території Республіки Польща, або майнових прав, які здійснюються в Польщі.
Перелік охоплює такі підстави набуття:
- Спадкування, звичайний заповідальний відказ, подальший відказ, віндикаційний відказ і заповідальне покладення
- Дарування та покладення дарувальника
- Набувальна давність щодо нерухомості чи інших прав
- Безоплатне припинення спільної часткової власності
- Обов’язкова частка (zachowek) у визначених випадках
- Безоплатна рента, узуфрукт і сервітути
Перелік дій, що підлягають податку на спадщину та дарування, є закритим і не може бути розширений на інші правочини. Якщо конкретне переміщення майна не має форми однієї з дій, переліченої в законі, податковий обов’язок не виникає
Важлива риса цього переліку — його закритий характер, тобто його не можна розширити на інші правочини. Отже, якщо конкретне переміщення майна не має форми однієї з перелічених дій, зокрема дарування, обов’язок з податку на спадщину та дарування не виникає.
Позиція податкових органів
Директор KIS (Національна податкова інформація) в індивідуальному податковому роз’ясненні від 12 липня 2024 року (№ 0111-KDIB2-2.4015.82.2024.1.KK) однозначно зазначив, що договір про розширення законної спільної власності подружжя не підлягає податку на спадщину та дарування. Обґрунтуванням цієї позиції було те, що такий договір не включено до закритого переліку оподатковуваних дій, визначеного в статті 1 Закону про податок на спадщину та дарування.
Ця позиція підтверджує, що розширення спільної власності подружжя на нерухомість, яка є особистим майном одного з них, не створює податкових обов’язків для другого. Ця дія є реорганізацією майна в межах шлюбу, а не наданням майнової вигоди в розумінні податкового права.
Роз’яснення директора KIS від 12 липня 2024 року підтверджує, що розширення спільної власності подружжя не підлягає податку на спадщину та дарування. Такий договір не включено до закритого переліку оподатковуваних дій
Застосування правил на практиці
Щоб краще зрозуміти практичне застосування цих правил, розгляньмо конкретний приклад. Припустімо, що пані Ewa у 2020 році купила нерухомість за власні кошти. У 2024 році вона вийшла заміж за пана Adam, а у 2025 році цю нерухомість включили до спільного майна на підставі договору про розширення спільності.
У такій ситуації в пана Adam не виникає обов’язку з податку на спадщину та дарування. Розширення спільної власності подружжя на нерухомість, що є особистим майном пані Ewa, не підлягає цьому податку, а отже, пан Adam не має жодних податкових обов’язків. Для пар без шлюбу податкові наслідки оцінюють інакше, наприклад при спільному проживанні партнерів.
| Етап | Дата | Правові наслідки | Податкові наслідки |
|---|---|---|---|
| Купівля нерухомості пані Ewa | 2020 рік | Нерухомість в особистому майні | Немає податкових обов’язків |
| Укладення шлюбу | 2024 рік | Виникнення законної спільності | Не впливає на статус нерухомості |
| Розширення спільності | 2025 рік | Перехід до спільного майна | Немає податку на спадщину та дарування |
| Кінцевий статус | Після 2025 року | Нерухомість у спільній власності | Податкова нейтральність |
Фінансування купівлі нерухомості з особистих коштів
Аналогічні податкові правила застосовуються і тоді, коли купівлю нерухомості до спільного майна подружжя фінансують коштами, що є особистим майном одного з них. Така ситуація також не створює обов’язків з податку на спадщину та дарування. Майно буває й фірмовим – що з ним відбувається після смерті підприємця, описуємо в статті про вилучення основного засобу з підприємства у спадщині.
Директор KIS в індивідуальному податковому роз’ясненні від 10 січня 2019 року (№ 0111-KDIB4.4015.151.2018.2.MD) підтвердив, що використання коштів з особистого майна чоловіка на купівлю квартири, яка є спільним майном, було лише внеском (вкладенням) у спільне майно з особистого майна і не мало форми договору дарування чи іншої дії, переліченої в статті 1 Закону про податок на спадщину та дарування.
Фінансування купівлі нерухомості до спільного майна коштами, що є особистим майном одного з подружжя, не підлягає податку на спадщину та дарування. Це лише вкладення у спільне майно, а не дарування
Отже, немає потреби повідомляти податкову (urząd skarbowy) про дарування, бо кошти не передано у виключну власність другого з подружжя. Кошти надійшли до спільного майна, що має принципово інший правовий характер, ніж дарування.
Умови визнання дії даруванням
Щоб правочин визнали оподатковуваним даруванням, він повинен мати всі ознаки цього зобов’язання, визначені Цивільним кодексом. Потрібні заява дарувальника про дарування та заява обдарованого про його прийняття.
Крім того, правочин має полягати в безоплатному наданні дарувальником за рахунок свого майна на користь обдарованого. Важливо також, щоб надання збагатило обдарованого, а зобов’язання дарувальника було задумане як безоплатне.
У разі розширення спільної власності подружжя на нерухомість ці умови не виконуються. Тут немає характерного для дарування переходу права власності з майна однієї особи до майна іншої, а є реорганізація майна в межах наявного шлюбу.
- Розширення спільної власності подружжя не має характеру безоплатного надання вигоди
- Не відбувається збагачення одного з подружжя за рахунок другого
- Немає елемента безоплатності, характерного для дарування
- Дія є реорганізацією майна подружжя, а не наданням вигоди
Процедура розширення спільної власності подружжя
Розширення спільної власності подружжя на конкретні складові майна вимагає дотримання належної правової процедури. Насамперед потрібно скласти відповідний договір у формі нотаріального акта згідно з вимогами статті 47 § 1 Сімейного та опікунського кодексу.
Договір має точно визначати, які складові особистого майна переходять до спільного майна, і підтверджувати свідому волю обох із подружжя. Важливо також належно задокументувати вартість майна, що передається, та його правовий стан.
Розширення спільної власності подружжя вимагає договору у формі нотаріального акта. Договір має точно визначати складові майна, що передаються, і підтверджувати узгоджену волю обох із подружжя
Щодо нерухомості може знадобитися також внести відповідні записи до іпотечної книги (księga wieczysta), щоб відобразити зміну правового статусу нерухомості. Ці формальності мають забезпечити повну прозорість і правову визначеність угоди.
Процедура охоплює такі етапи:
- Підготовка правових документів щодо нерухомості
- Складання проєкту договору про розширення спільності
- Явка обох із подружжя до нотаріуса
- Підписання нотаріального акта
- Внесення необхідних записів до іпотечної книги
Відмінності в правових і податкових наслідках
Розуміння відмінностей між розширенням спільної власності подружжя та даруванням є ключовим для правильної оцінки податкових наслідків. Хоча ці два правочини можуть призводити до схожих економічних результатів, вони мають принципово різний правовий характер і створюють різні податкові наслідки.
Дарування призводить до остаточного переходу права власності на актив з майна дарувальника до майна обдарованого, що є майновою вигодою, охопленою податком на спадщину та дарування (між подружжям — зі звільненням за статтею 4a закону, якщо виконано його умови). Натомість розширення спільної власності подружжя не призводить до такого переходу, а лише до реорганізації майна в межах шлюбу.
Подружжя, яке уклало шлюб у 2023 році, вирішило розширити спільність на квартиру, яку дружина придбала до весілля. Замість того щоб оформлювати це як дарування, подружжя уклало договір про розширення спільності, що не створило обов’язків з податку на спадщину та дарування і водночас дозволило досягти бажаного правового статусу нерухомості. Дарування між подружжям також було б звільнене від цього податку (стаття 4a частина 1 закону), а за договору у формі нотаріального акта не потребувало б повідомлення податкової (стаття 4a частина 4 пункт 2).
Різниця між даруванням і розширенням спільної власності подружжя має засадниче податкове значення. Дарування входить до переліку дій, що підлягають податку на спадщину та дарування (між подружжям, однак, користується звільненням за статтею 4a закону), тоді як розширення спільності залишається поза сферою цього податку
Документація та облік
Хоча розширення спільної власності подружжя не створює податкових обов’язків, рекомендується вести належну документацію цього процесу. Вона може знадобитися в майбутньому, особливо в разі податкових перевірок чи інших адміністративних проваджень.
Належна документація має містити копію нотаріального акта про розширення спільності, документи, що підтверджують первісне набуття нерухомості одним із подружжя, а також усі документи, пов’язані з оцінкою нерухомості на момент розширення спільності.
Крім того, варто зберігати документи, що підтверджують джерело коштів, використаних на первісну купівлю нерухомості, — це може бути важливо для підтвердження, що нерухомість справді була особистим майном одного з подружжя до розширення спільності.
